Молодь протестує по всій Європі через освіту, житло та вартість життя

Останніми тижнями молодь долучилася до протестів по всій Європі через освіту, вартість житла та побоювання щодо свого економічного майбутнього; деякі демонстрації переросли в насильство. Масштаб заворушень порушив питання, чи сприяють окремі національні суперечки ширшому невдоволенню і як уряди реагуватимуть напередодні виборів.

Марші й мітинги відбулися у Франції, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Португалії, Італії, Греції, Сербії та Албанії. Протести різнилися за масштабом і спрямованістю: у Франції учні скаржилися на брак персоналу та занепад шкільних будівель, а в Мадриді й Лісабоні помітне місце серед проблем посідала вартість житла. В Албанії демонстранти вимагали відставки прем’єр-міністра Еді Рами, звинувачуючи уряд у корупції.

Багато акцій організовували неформально через соціальні мережі, іноді використовуючи гасла або запозичуючи приклади протестів з інших країн. У Барселоні учні використовували хештег #InstitutsIndignats, наслідуючи гасло французьких школярів. Міністр внутрішніх справ Бельгії Бернар Квентін розкритикував те, що він називає «тіктокізацією» протестів.

Причини невдоволення не обмежуються освітою. Молодь висловлює занепокоєння вартістю життя, доступністю житла, довкіллям і перспективою того, що штучний інтелект може скоротити кількість робочих місць. У Лісабоні 26-річна докторантка Кароліна Круз розповіла Reuters, що боїться втратити житло, коли закінчиться її договір оренди. «Я перша у своїй родині, хто вступив до докторантури, і навіть попри все навчання, яке я пройшла, я все одно не можу впоратися», — сказала вона.

Протести також об’єднують людей із різними політичними тривогами. На передвиборчому заході французької націоналістки Марін Ле Пен молоді прихильники розповіли редакторці BBC Europe Каті Адлер, що їх непокоять імміграція, безпека на вулицях і вартість життя. До ширшої хвилі протестів долучилися також профспілки та інші групи, тому демонстрації важко вважати єдиним рухом.

Насильство та різні пояснення

Більшість протестів починалися мирно, але після деяких із них сталися мародерство та сутички. Французькі й бельгійські розвідувальні служби назвали мародерство поблизу дозволених демонстрацій переважно ситуативним, водночас влада також указала на насильство з боку радикальних груп. Бельгійські посадовці звинуватили ультралівих; натомість націоналістична партія Vlaams Belang назвала заворушення в Брюсселі та Льєжі «імпортованими» й пов’язала їх з імміграцією та інтеграцією. Це конкуруючі політичні пояснення, а не остаточна відповідь на питання про причини насильства.

Заворушення також знову розпалили дискусію про роботу поліції та ставлення до молоді в неблагополучних районах. Деякі французькі медіа поставили питання, чи об’єдналися під час заворушень радикальні активісти й молодь із передмість, тоді як мешканці цих районів давно скаржаться на дискримінацію та надмірно жорсткі дії поліції. У репортажі BBC згадано звинувачення в надмірному застосуванні сили поліцією, а також твердження про навмисно організовані заворушення.