Трамп хоче зберегти російські нафтопереробні заводи. Що Україна отримає натомість?

Отже, занепокоєння Трампа відповідає реальному тиску на Росію. Але воно не доводить, що Зеленський уже досяг кінцевої мети. Водночас дивна мирна стратегія — домагатися від України зменшення цього тиску, не пояснюючи, як після цього спонукати Москву до поступок.

Перемир’я — це обмін, а не послуга

Україна сама може виграти від взаємного енергетичного перемир’я: російських ударів по її електромережі, енергетичних об’єктах та іншій критичній інфраструктурі стане менше. Зеленський не відкинув такої домовленості. Він висунув умови: дотримання домовленостей Росією та її надійність. [4]

14 вересня Трамп уже оголосив про домовленість. Київ обережніше назвав це пропозицією. Кремль назвав її гарною ідеєю, але в подальшій реакції не підтвердив, що угоду укладено. 15 вересня українські посадовці повідомили про російські удари по двох автозаправних станціях у Києві; Зеленський повідомив про український удар по Сизранському нафтопереробному заводу. [4]

Ця послідовність показує, чому самого оголошення недостатньо для захисту. Вона не доводить, хто першим порушив спільне перемир’я: для цього треба достовірно встановити наявність і умови домовленості, дату її набрання чинності та факти порушень. Тут також немає достовірного повного переліку всіх атак після оголошення.

Вирішальне значення має різниця між взаємністю та односторонніми діями. Якщо обидві сторони виявлятимуть стриманість і це буде підтверджено, Україна отримає захист натомість. Якщо зупиниться лише Київ, Росія отримає можливість відновити свої об’єкти, тоді як Україна відмовиться від засобу економічного тиску. Це може якраз послабити стимул Росії до поступок. Це наше стратегічне тлумачення, а не прогноз, що перемир’я неминуче провалиться.

Щоб дизель подешевшав, Трампу слід зважати й на Іран

Занепокоєння Трампа високими цінами на пальне саме по собі зрозуміле. Його пояснення неповне, якщо з нього випадає роль США на Близькому Сході. У попередньому дописі від 14 вересня він пов’язав зростання цін на дизель передусім із війною між Росією та Україною і виключив Іран. Це твердження про ціни дослівно не повторюється в його новому дописі від 21 вересня. [6]

Однак IEA справді вказує на значний вплив Ірану. Чистий експорт дизеля й газойлю з країн Перської затоки в серпні становив приблизно 390.000 барелів на день — трохи більше чверті довоєнного рівня. Тобто експорт скоротився майже на 75 відсотків, а не виробництво — на 75 відсотків. Важливою проблемою було обмежене судноплавство через Ормузьку протоку. Перебої в Росії додалися до цих втрат. [5]

Тут також є суперечність у впливі двох воєн. Україна намагається завдати Росії економічних збитків; дефіцит на світовому ринку може підтримати доходи від російської нафти, яку все ще продають. Після провалу американо-іранського перемир’я KSE підвищив свій прогноз доходів Росії. Це сценарій, а не доказ того, що зростання цін компенсує всю шкоду від атак. [3]

Тож той, хто прагне знизити ціни на дизель, має підстави також домагатися деескалації з Іраном. Трамп не контролює всі сторони конфліктів і не може одним наказом гарантувати безпеку судноплавства. Але за американське військове залучення та переговорну позицію він несе пряму політичну відповідальність. Вона має бути частиною його пояснень щодо цін — так само, як і російські нафтопереробні заводи.

Що насправді отримає Київ?

Кремль відкрито зацікавлений у припиненні українських атак. Заклик Трампа цьому відповідає. З цього спільного інтересу не випливає, що Путін диктує йому, що говорити: доказів цього немає. [2]

Щоб критично оцінити політику Трампа, ця недоведена версія не потрібна. Важливе питання — чи ускладнює його пропозиція ведення війни для Росії, чи передусім обмежує завдану їй шкоду. Це залежить від того, на які поступки піде Москва і як забезпечуватиметься дотримання цієї домовленості.